/   Українська

Гануся

Леся Храплива Щур

Із збірки оповідань та казок для дітей – Вітер з України І

Гануся

Гануся поверталася зі школи сумна та невесела. Не та вже тепер була школа, що колись! Ще минулого року висів у них в клясі на стіні хрест, і дівчата прикрашували його щоранку свіжими квітками. Коли ж приходила пані вчителька, то всі вставали та молились. Опісля пані вчителька їм розказувала: і про князів, і про козаків і про стрільчиків січових. Пісень таких гарних учила школярів і гри з ними грала. А усміхнена була завжди та ласкава, так що діти всі горнулися до неї, як до рідної. Та не лише діти її любили, бо й старші жінки не раз питали в неї поради, а вона всім то порадила, то помогла, нікому не відмовила. Добра-добра була їх учителька!

Та тепер, як тільки прийшли знов у село большевики, пані вчителька кудись пішла, навіть і не попрощалася зі своїми школярями! На її місце прийшла інша, така погана, недобра. Прийшли діти в школу, а там десь і хреста на стіні вже не стало. Встали та хотіли молитися, як бувало, а вона як почне лютувати, кричати, грозити, що ще й батьків у сільраду заскаржить!

Не хотіли діти в таку школу ходити, та мусіли, а то комісар батькам на мітингу грозив, що всіх у Сибір вишле! Тож діти тільки на перервах, гуртками збираючися, згадували, яка то добра була колись у них учителька. Але так тихо, пошепки, щоб нова, та большевичка не почула.Сумна та невесела ішла Гануся і того дня зі школи. Коли ж прийшла в хату, — очам своїм не повірила: за столом у них сиділа їх давня вчителька!

Мама поралася біля печі, подавала їй їсти та все приговорювала:

Їджте, паннунцю, їджте! Такі тепер бідні, марненькі! Не з добром вам тепер там, у лісі мусить бути! Я щовечора перед Матінкою Божою Гошівською") за вас молюся, що ви наших дітей так гарно вчили! Та навіть не думала, що загостите в нашу хату, а то була б щось ліпше зготовила! Чим хата багата — не погордіть же!

Скрикнула Гануся на радощах, пригорнулася до своєї вчительки, почала їй розказувати, як то тепер зле без неї дітям, як тужать усі за нею, яка та большевичка недобра... Вчителька тулила Ганусю до себе, гладила її русяві косенята (нічого дивного, бо Гануся була завжди найкраща учениця в клясі!) і все чогось неспокійно поглядала в вікно.Не встигла Гануся спитати, де вчителька тепер пробуває, і чому мама каже, що вона «в лісі», як під вікном задудніли важкі кроки...

Мама заметушилася: — Христе Боже! Большевики! Ганусю! Веди паннунцю в льох, та сидіть там тихо!

Гануся ніяк не розуміла, що це все значить, але бачила, як налякалася мама, як учителька, хоч ніби і спокійна, стала бліда-бліда на лиці; отже пізнала, що нема чого розпитувати.

Швидко вибігла з учителькою, відчинила двері до льоху, спровадила її вниз драбиною, замкнула над собою двері.

Стояли обидві в темному, вогкому льоху, і Гануся лиш чула, як з переляку билося її серце. Та нараз пані вчителька почала їй шептати, та так тихо-тихесенько, що Гануся ледве чула: — Ганусю, ти була в мене завжди добра школярка, і я знаю, що тепер поможеш мені. Я мушу довірити тобі одну важливу справу...

Гануся ледве вимовила стисненим горлом: «Добре, прошу пані!»

Ти знаєш, чого прийшли до вас большевики? Вони прийшли по мене. Я в лісі, разом з усіми тими, що борються проти них, що хочуть, щоб знову ви могли вчитися в українських, не в большевицьких школах. Щоб знову могли молитися... Щоб знов замаяли українські прапори — такі сині, як українське небо, і золоті, як наші пшеничні лани.

А тепер на сільраді висить такий червоний-червоний... — ледве зважилася пошепки поскаржитися Гануся.

Колись ми його скинемо та вивісимо наш, український! — промовила вчителька і пильно наслухувала хвилинку, як стукотіли важкі чоботи большевиків по хаті. А чути їх було щораз ближче; здавалося, от-от і відкриють двері від льоху... Та ні, мабуть, не завважили дверей до льоху в півтемних сінях. Кроки почали поволі віддалюватись і затихати. Гануся відітхнула з полегшею. А тоді вчителька говорила дальше:

Ганусю, я саме й маю тут зі собою наш, український прапор. На нього присягали наші вояки, коли йшли в бій. Якщо большевики вже приходили по мене, вони можуть легко і спіймати мене. А наш прапор не сміє попасти в руки червонихвони б його зневажали! Я залишу його тобі. Заховай його добре, щоб ніхто не знайшов — і не кажи про нього нікому! А ми прийдемо і піднесемо його високо-високо ...

На сільраді?

Тоді і їхньої большевицької сільради не буде! Буде наша, українська управа села.

А, може, краще на церкві? Церква ж вища! Тільки тепер у нас Богослужби немає, бо отця забрали...

Тоді отець повернеться, і всім буде весело, мов у свято!

А мама тепер так часто плачуть, а тато такі понурі стали, прошу пані...

Ось маєш прапор, заховаєш його зараз! — і вчителька передала Ганусі щось завинене в папір. Гануся нічого не бачила, бо в льоху було темно; але їй здавалося, що вона бачить так добре, як той прапор, золотий і голубий, уже лопоче високо над селом. Взяла його тремтячими руками від учительки і поклала за пазуху. І чомусь так мило та тепло стало їй на душі... Знов залунали над льохом кроки, але це вже була мама.

Уже можете виходити! Пішли вже, але таки за вами, паннунцю, питали! По всьому обійстю шукали, чудо якесь, що до льоху не заглянули!

***

Пішла пані вчителька ввечорі, прокралася непомітно городами, щоб большевики не побачили. А Гануся загорнула прапор у свою святкову хустку, що то тета минулого року із празника принесла, і заховала глибоко-глибоко в стодолі9) під сіно. І коли тільки мала час, заходила в стодолу, розвивала святкову квітчасту хустку і обережно брала в руки прапор — синій, як небо, і золотий, як пшеничні лани. Та мріяла, як то він залопотить на вітрі, як то мама не плакатиме і отець повернеться, а вчителька з лісу прийде. А большевиків не буде вже зовсім! Потім цілувала рубець прапора і зідхала сумно: коли ж усе це буде? І знов завивала його в хустку та ховала глибоко під сіно.

***

Пройшло чимало часу. Дальше вчила Ганусю недобра большевицька вчителька, і дальше на сільраді висів кривавий прапор, а той справжній лежав захований у Ганусі.

Аж ось одного дня зранку вийшов батько з хати з косою на луг сіно косити — і відразу ж і повернувся. Блідий такий, аж страшний!

Нас сьогодні вивозитимуть, Параню! Вже під сільраду ціла валка вантажників заїхала!

А мама, як почула, так і впала навколішки перед іконою Матінки Божої Гошівської: — Ой, Мати Божа, рятуй нас, рятуй! Куди це вони, нелюди, нас із рідної хати беруть?!

Та не тільки мама плакала! Кругом лунав селом плач, ревіла налякана худоба і гуркотіли мотори вантажних машин. Та нараз весь той галас заглушило щось неначе грім.

А на другому кінці села озброєні большевики вже гонили силою людей в авта. Грім повторився, тільки ніби якийсь уриваний, дивний такий... Батько, як тільки почув його, відразу мов прояснів: — Чуєш, Параню, стріляють! Отам від Вільшини! Може, це наші повстанці?

Ой Боженьку, коби ж повстанці! — застогнала мама.— Недаром їх пастух Ілько вчора в лісі бачив! Може, ще нас вислухає Мати Божа!

А постріли все густішали, і вже видно було, як із лісу виступав розстрільною загін повстанців. Большевики спершу мов зніяковіли від несподіванки, а потім кинулися відстрілюватися, залишаючи людей біля возів. Закипів бій.

Ховайтеся швидко в льох! — крикнув батько.— А я іду... я їм теж ще покажу! — і як стояв, з косою на плечах, вибіг із хати.

Мати стала поспішно здіймати ікону зі стіни, щоб заховати зі собою, і час уже було, бо ось навіть у вікно брязнула одна кулька.

Мати не бачила, як Гануся, що сили стало, погналася в стодолу. В дівчинки була лиш одна думка: там її прапор, а його ж треба буде, коли повстанці прийдуть! Хильцем пробігла подвір'я, хоч кулі свистали над самою її головою. Добігла до стодоли і почала швидко добиратися до своєї криївки. Дісталася туди, схопила прапор, сховала за пазуху. І знову стало тепло і так спокійно на душі... Уже була при воротах стодоли, як почула зовсім близько крики та стрілянину: бій ішов на самому їх подвір'ї. Вийти зі стодоли — про це й гадки не могло бути! Прилягла на сіно і ждала. Та нараз — що це? Якийсь дивний тріскіт... Щілинами у стрісі почав находити в стодолу їдкий дим. За димом появилось і полум'я, і вже на горищі почало займатися сухе минулорічне сіно. Так, мусіло десь загорітися від гранат!

А гамір битви не вгавав. Чути було оклики «Слава». Чути було прокльони большевиків, стогони поранених ... Гануся забилася в куток стодоли, щоб лиш найдальше від огню! Та й тут душив дим і ставало дуже-дуже гаряче. Здавалося, битва вже пересунулася трохи дальше, а дим так душив! Гануся почала добиратися до дверей, а іскри з горіючого сіна вже падали на неї і пекли так болюче! Ще кілька кроків! її волосся починало займатися, рукав сорочки затлівав... А вона все думала: «Щоб лиш урятувати прапор! Його ж буде треба!»...

Ще крок — і всією силою Гануся наперла на ворота і вискочила на двір...

***

Під церквою найстарший дід у селі вітав повстанців хлібом та сіллю.11) Хто не гасив вогню, що кинувся по селі від Ганусиної стодоли, той прийшов побачити наших стрільців. Жінки виносили їм їжу, діти розглядали кріси та примірювали шапки-петлюрівки. Навіть собаки — і ті не гарчали, а радісно скавуліли та лестилися повстанцям до ніг.

Аж ось із бічної вулиці вибігла Гануся. Коса та рукав були в полум'ї. Перед собою несла синьожовтий український прапор. Несла далеко, у витягнених руках, щоб вогонь і його не захопив. Кинулися до неї селяни, кинулись і повстанці. Простягнула їм Гануся прапор і прошептала, задихуючись: — Ось маєте; тепер його можна повісити високо-високо! — і впала зімліла.

Коли пробудилася, побачила біля себе маму і батька. І суворі лиця повстанців, що тепер так приязно усміхалися до неї... її давня вчителька перев'язувала їй попечену руку.

А на самому вершку церкви, аж під хрестом, лопотів над усім селом справжній український прапор: голубий, як українське небо, і золотий, як пшеничні лани...

Для тих зто хоче знати більше:

  • 1) Большевики зайняли Західню Україну 1939 року. Два роки пізніше німці прогнали большевиків. Під займанщиною німців українцям теж жилося дуже погано, але бодай у школах могли вчити вчителі-українці. Опісля, в 1944 році большевики знову прогнали німців. Про цей час тут і пишеться.

  • 2) Сільрада — скорочено зі слів «сільська рада» — большевицький уряд у селі.

  • 3) Комісар — большевицький урядник, особливо завзятий большевик, що призначений на те, щоб заводити большевицький лад.

  • 4) Мітинг — збори.

  • 5) Сибір — земля далеко на півночі Азії. Туди большевики ви возять українців, що не хотіли їм коритися.

  • 6) Гошів — село в Західній Україні, де був чудотворний образ Матері Божої.

  • 7) Червоні — большевицький прапор с червоний, тому й большевиків називають червоними.

  • 8) Обійстя — подвір'я з господарськими будівлями.

  • 9) Стодола — будівля, де переховують збіжжя та пашу для худоби. Те саме, що й клуня.

  • 10) Ікона — святий образ.

  • 11) Це давній український звичай — вітати дорогих гостей хлібом та сіллю, отже всім добром, що є в хаті.

  • 12) Петлюрівка — військова шапка, така, яку носили вояки Української Армії під проводом Головного Отамана Симона Петлюри, ще 40 років тому. Подібні шапки носять і тепер наші повстанці.

СКВОР > Леся Храплива-Щур > Гануся






Світовий Конґрес Українців
145 Evans Avenue, #207, Toronto, Ontario, Canada M8Z 5X8
Тел: 416-323-3020 Факс: 416-323-3250 E-mail: congress@look.ca
Веб дизайн Інтелекс.
Всі права захищено © 2017