/   Українська

Устина школа

Леся Храплива Щур

Із збірки оповідань та казок для дітей – Вітер з України ІІ

Устина школа

Устя сиділа на лаві і колисала маленьку Гапку. На столі горіла присліпувато лямпа і мама шили Усті нову спідницю до церкви на празник, а батько курили люльку і направляли упряж для коней. Устя колисала і колисала, і вже трохи сама не засипляла, коли це щось зашкрябало у вікно. Раз і вдруге. А тоді почувся тихенький голосок: — Усте ! Усте!

Устя нишком висмикнулася на двір. Під вікном стояла Христя:

Усте, я тобі прибігла сказати — до нас вояки приїхали, мати їм вже й на лаві постелили, і їсти дали...

Вояки? — жахнулася Устя. — А не били, не грабували вони у вас ?

Ха -ха-ха! Та ти ж нічогісінько не знаєш! То не такі вояки, що б'ють!

А що ж вони роблять?

Вони школу в нас закладатимуть!

Школу?

Еге ж, школу, та ще українську!

Яку?

Українську! Так казали!

А як же вони говорили, що ти їх зрозуміла? Хіба по нашому, по-малоросійському?

Саме так! Так вони говорять, що кожне слово їх розумієш! Тільки кажуть, що це мова не малоросійська, а українська!

А хто ж вони такі? Хіба не німці? Звідкіля німцям по-нашому знати?

Та які вже німці! — образилася Христя. — Вони з Галичини, з-за Буга. І вони кажуть, що Галичина теж Україна, так, як і наша Волинь !

Диви, та вони щось таке знають, що навіть твій дід Ялисей не знає, хоч який вже старий! — дивувалася Устя.

О, з дідом то вони зараз заприятелювали! Як той вищий сів з дідом на призьбі на розмову, ще й тютюном почастував діда, то аж до вечора говорили. І дід зараз сказали матері: — А що, Маріє, пішлеш свою Христю в цю школу, що ото в нас буде?

А мати що? — не втерпіла, щоб не спитати Устя.— Що казали?

Казали, що пішлють, ось тільки скінчимо коноплі тіпати. Бо той вояк казав, що коли всі наші люди вивчаться, то буде Україна!

Яка Україна?

Хіба я знаю? Щось таке казав, що не буде ні москалів, ні німців, тільки ми самі будемо панами. І кривди не буде нікому, ні біди...

А хіба ж таке може бути? — дивувалася Устя. Та Христі вже ніколи було відповідати, бо з хати почувся Гапчин плач і мати закликали:

Усте, Усте, а куди це ти пішла, що дитини не доглядаєш?

Тоді й Христя поправила хустину на голові і згадала, що їй теж ніколи.
Устя тільки гукнула:

Жди мене, Христино, я до тебе завтра навідаюся! — і погналася в хату.

Гапка таки розхлипалася на добре . Устя взяла її на руки і стала вколисувати: — Ааа -ааа ! Не плач, не плааач... Я піду в школу... Аааа... і буде Україна...

Поки обидві не поснули на лаві: Гапка і Устя.

***

Другого ранку Устя взула чобітки, бо ранок був таки холоднуватий, накинула на плечі хустку і спитала маму:

А не треба вам чого від тітки Марії? Може тіста квасного?

Та ні, хліба я сьогодні не печу та й своє тісто маю, а тобі ось зараз треба гнати корови на стерню!

Я ще з коровами вспію, мамо, а може вам так чого в тітки треба? Може дідові Ялисеєві чого занести?

Ну й чого це ти розходилися? Певно з Христею тобі погратися треба, а корови хай голодні стоять! — вже таки нагримали мати.

Пішла Устя з коровами. Але хіба вона цьому винна, що з хати на стерню, що ось мов рукою подати — випала дорога аж через село, попри Христину хату? Христя доглянула Устю вже зразу і вибігла їй назустріч:

Ти б побачила, що у нас діється! Вчора, коли я була в тебе, до нас трохи не пів села зійшлося. Всім ті Стрільці про Україну розказували.. .

Хто такий?

Та наші ж Стрільці. Вони себе так і звуть: Українські Січові Стрільці. Ото вони про все розказували, а я слухала, сидячи за печею. Що колись була така Україна широка та вільна, і були свої пани і свої гетьмани, а в честь такого гетьмана Мазепи то вони, Стрільці і шапки-мазепинки носять.

Мазепи? — аж жахнулася Устя. — Та не того ж, що то його до війни панотець у церкві проклинав?!

Еге ж, того, та то не панотець винен, а так йому москалі наказали. Бо той Мазепа зібрав козаків та пішов на москаля. А цар московський розгнівався, та казав Мазепу в церкві виклинати. А той Мазепа — то Божий був чоловік: церкви Богу молитися будував, бідним помагав... — розказувала Христя, дуже горда, що вона за цих два дні вже так багато знає.

О, чуєш, тепер там під хатою знов дядьки посходилися, а вони співають, о, чуєш?

І обидві заслухалися, як там на подвір'ї співали:

Хто живий, вставай,
Боронити край,
Вкритий вогнем і мечами,
Не буде тобі
Сумно в боротьбі
Між Січовими Стрільцями...

Так слухали, аж почувся сухий тріскіт. То Устині корови вже майже зовсім виламали пліт, досягаючи ротами сіно з оборога на подвір'ї. Не було ради, погнала їх Устя на стерню пастися — і думати. А думати було про що. І як його зробити, щоб батьки дозволили їй піти у цю стрілецьку школу?

***

Устя просила батьків, але не помогло. Батько боялися, що якби москалі повернулися, то можуть ще за цю школу покарати. Дармо Устя плакала, що ось вже і Христя і дядьків Трохим, і сусідська Мокринка туди ходять. Не помагало. Устя тільки часом заглядала на хвилинку крізь віконце до школи, як там діти вчилися. А панночка якась, що то після тих стрільців приїхала, щось їм там таке цікаве розказувала... І книжечки давала. Христя не раз показувала їх Усті: а там були якісь такі поважні славні гетьмани, і царі навіть були, тільки не московські, а українські. Та стільки всього було й Усті. І хоч ця панночка і приходила до них до хати, просити батьків за Устю, Гапці цукерок принесла, але батько вперлися — і нічого було робити. А Устя стояла під піччю і тільки сльози капали.

Стало щораз холодніти. І ось одного вечора прийшла Устя з коровами домів, та щось мов не те є з нею стало творитися: і їсти не хотіла, і якісь чорні цятки перед очима бігали, і спати всю ніч не могла, бо раз було гаряче, мов у жнива, а раз зимно, як у зимі в снігу. А ранку Устя вже й не пам'ятала. І не пам'ятала, як довго пролежала отак без тямки. Тільки коли пробудилася, то побачила над собою ту панночку, що в стрілецькій школі вчила...

Протерла Устя очі, бо не знала, чи правда це, чи сон. Панночка говорила з мамою, а мама їй так дякували, та так дякували:

Ви мені, дай вам Боже здоров'я, мою дитину від смерти врятували! Та хто б то другий біля чужої дитини цілими ночами сидів, та ліки приносив, якби не ви!

Кожен так зробив би! — відповідала вчителька. — Хіба ви не чули, як наш стрільці допомагали тим нещасним, що то їх війна прогнала з Полісся, що ні хати ні куска хліба не мали?

Та як не чувати, але я таки й не знаю, навіщо вони це робили? — відповіла журливо мати.

Оце ми всі робимо, бо всі ми разом українці, то й треба нам одним в біді помагати. Того ми й заложили школу у вашому селі, щоб ваших дітей добра вчити та готовити їх до іншого, до вільного життя!

Бог вам заплатить, — відповіли знов мати. —* А що лиш моя Устя подужає, то її віддамо у цю вашу школу!*

Ой матінко, віддайте! Я теж хочу вчитися про Україну! — аж закликала з лави Устя. — Я вже зовсім здорова!

Ого, вже й здорова, коли в школу може йти! — засміялися мати.

Хвалити Бога, тобі вже краще дитино! — підійшла до Усті вчителька. — Та ще тобі треба б полежати, поки зовсім поздоровієш. — і погладила Устинне змарніле личко.

Я так, я скоро подужаю! — обіцяла палко Устя. — Бо я хочу вчитися, і хочу, щоб скоро була Україна і щоб усі були такі добрі, як ви!

Дай Боже, дай Боже! — доповіли мати, колихаючи на руках малу Гапку.

Для тих зто хоче знати більше:

  • 1) Упряж — реміні, що ними припрягається коней до воза.

  • 2) Діялося це в 1916 році. Волинь належала до часу першої світової війни до Росії, а Галичина до Австрії. Австрійцям вдалося в війні зайняти Волинь. Але австрійські вояки це були здебільшого чужинці і вони дуже погано поводилися з українцями, мешканцями Волині. Українські Січові Стрільці були частиною австрійської армії. їм вдалося дістати дозвіл поїхати на Волинь, щоб там помагати нашим українцям.

  • 3) Коли Україна попала в російську неволю, росіяни старалися скасувати навіть саму назву „український", а про все, що українське, казали „малоросійське". Дійшло до того, що навіть самі українці не раз не знали своєї справжньої назви.

  • 4) Велика частина австрійських вояків знала лиш німецьку мову і тому вояки не могли ніяк порозумітися з місцевими українцями.

  • 5) Галичина і Волинь, дві українські західні країни сусідують одна з одною. Тільки довгі роки ділила їх границя поміж двома ворожими займанщинами: московською і австрійською.

  • 6) Коноплі — рослина, що з її стебел добувають нитки, щоб ткати з них полотно. Щоб видістати волокна зі стебла конопель, треба їх бити „тіпати" на окремому приладі.

  • 7) Дрібку квасного тіста додавали до нового тіста, розчиняючи його, щоб все тісто виросло і хліб був пухкіший.

  • 8) Стерня — поле, що з нього зібрали збіжжя. При землі ще остають низькі рештки стебел, і їх може їсти худоба.

  • 9) Українські Січові Стрільці — це був український легіон в австрійській армії. Вони створилися, коли Австрія розпочала війну з Росією. Вони відзначилися переможними битвами з москалями на горі Маківці, Лисоні та в багатьох інших боях. Опісля відіграли важну ролю у зриві першого листопада 1918 року, та вславилися як найкращі частини війська відродженої Української Народної Республіки.

  • 10) Московський цар Петро який захопив владу теж і над Церквою, примусив своїх священиків проклинати гетьмана Івана Мазепу раз у рік, відтоді, як гетьман виступив проти царя Петра в обороні волі України. Проклинали його навіть у тих церквах, що їх сам гетьман Мазепа вибудував своїм коштом!

  • 11) Це уривок стрілецької пісні, що починається словами: „В горах грім гуде".

  • 12) На селі складали сіно (суху траву на поживу худобі) під дахом, що стояв на чотирьох палях. Цю будівлю звали оборогом.

  • 13) Тут мова про українських князів, тільки Устя не знала цієї назви

  • 14) Полісся — українська країна на північ від Волині.

СКВОР > Леся Храплива-Щур > Устина школа






Світовий Конґрес Українців
145 Evans Avenue, #207, Toronto, Ontario, Canada M8Z 5X8
Тел: 416-323-3020 Факс: 416-323-3250 E-mail: congress@look.ca
Веб дизайн Інтелекс.
Всі права захищено © 2017