/   Українська

Калиновий листочок

Леся Храплива Щур

Із збірки оповідань та казок для дітей – Вітер з України ІI

Калиновий листочок

Послухайте, що сталося. Не колись, а таки цього року, і не десь далеко, а таки в нашому місті. Тут, при тихій та гарній вулиці стояв дім. Перед ним, на хіднику, росло дерево. Було струнке та таке високе, що заглядало своїм верховіттям аж у вікно на другому поверсі.

Прийшла осінь і з дерева посипалося жовте листя. А тоді, одного ранку, промаршувало вулицею багато, багато дітей. Всі мали на головах брунатні беретики, а кожне держало в руках маленький прапорець. Вгорі на прапорці була синя барва, внизу жовта.

Як побачила їх білочка, що сиділа в недалекому парку на розлогому плянаті , кинула недогризену шишку і метнулася чимдуж з гілки на гілку, з дерева на дерево, аж поки спинилася на вулиці під домом, що про нього ми вже говорили. Спинилася, перевела дух, бо таки добре задихалася, та спитала:

Деревце, деревце, не бачило ти дітей, що проходили цією вулицею? їх було багато — багато, а на головах мали всі брунатні беретики і синьо-жовті прапорці в руках.

Дерево не вміло говорити, але розуміло всі мови всіх звірів. Та відповідати могло тільки розмахуючи своїми гілками. Ось і тепер замахало воно ними згори вниз, так як ми потакуємо головою.

Білка зразу зрозуміла та спитала затурбована: — А хіба вони вже пройшли?

Дерево знов потакнуло.

І пішли вже в домівку?

А дерево знов замахало гілками. Білка вже хотіла була схопитися з журби лапками за голівку, коли це надлетів її добрий приятель – крук.

Кра, крра! — привітав він, як звичай велить, дерево й білку. — Чи не бачили, не чували ви чого цікавого? Бо я облітав усі кіна, всі спортові грища та нічого такого не знайшов. Скучно так, ой скучно! — І крук позіхнув на весь дзьоб.

А звичайно, що діється щось цікаве! Тут близько за вікном, у пластовій домівці! Ось я зараз вискочу на деревце та погляну, що там чувати.

Бачиш, ти мусиш аж на дерево дряпатися, а я вмію літати і без нічиєї помочі всюди сам залечу та про все сам розвідаю! — сказав крук, бо це йому велика нечесть, що білка знала щось таке, чого він не знав.

Та білка обурилася: — Коли сам знаєш, то мене не питай!

І чого б тобі гніватися, білочко-посестро, та ще за раз зранку! — став потішати її крук. — Хіба ти не рада розказати мені, що там за вікном діється?

Поглянь собі сам! — сказала білка.

Не було ради. Крук замахав крилами та сів на підвіконні на другому поверсі. Так задивився, аж голову зовсім на бік перехилив. Та таки не міг зрозуміти нічого з того, що там побачив. — Бачу багато дітей, а всі вдягнені однаково. І старші якісь поміж ними. Тільки не можу ніяк збагнути, хто вони такі та чого тут зійшлися?

Тоді вже білка не втерпіла та вистрибнула і собі на дерево, щоб поглянути. Дерево нахилило до неї свої вітки, щоб легше було їй стрибати. І білка, як лиш поглянула в вікно, миттю взялася передніми лапками за боки та стала повчати: — Ну звичайно, це пластове новацтво! А старші поміж ними це їх сестрички та братчики. Ми з деревцем заглядаємо в це віконце кожного дня, коли тільки є сходини, то й знаємо. Правда, деревце?

Дерево знов захитало гіллям, аж листя з нього посипалося, а білка далі говорила крукові: – Ти тільки тихенько сиди та слухай, що сестричка сьогодні їм казатиме!

Крук і так сидів тихенько та слухав так пильно, що знов перехилив голову зовсім набік. А тоді промовив: — Оце я все розумію: вона каже їм, що давно-давно, трохи не пів сотні літ тому, проголосили в такому місті, що зветься Львів, а воно далеко-далеко звідсіля, що буде воля всій країні, що не буде більше ворогів... Тільки не дочув я, як звали цю країну.

А я знаю: Україна! — завертілася білка. — Ми з деревцем чуємо цю назву на кожних сходинах, то й знаємо. Правда, деревце?

Дерево замахало верховіттям так сильно, що білка мусіла добре схопитися всіма чотирма лапками та завертіти хвостиком, щоб не скотитися коміть головою вниз. А крук допитував далі: — Коли ти вже так усе знаєш, то може поясниш мені, бо я таки не розумію: чого ці діти вдягнулися сьогодні так гарно, всі однаково, і прапорці держать в руках, і домівку прикрасили? Таж це все було так давно-давно, а ця країна так далеко-далеко...

Так і видно, що ти нічого не знаєш! — розлютилася білка. — Таж батьки й діди цих дітей всі з України і самі ці діти українські новаки. То є їм з чого радіти в цей день, хоч ростуть вони і не на своїй землі...

Була б ще й далі говорила, та ось надійшов вулицею великий чорний кіт в гострокінчастій паперовій шапочці на голові. — Доброго вам ра-а-аанку! — зам'явкав, прижмурюючи свої зелені очі.

Ого, саме в пору: перешкодив нам, коли розмова була найцікавіша! — закрякав злобно крук. Та кіт мов цього не чув.

Ви казали, що хтось тут радіє? А я теж радію, бо вчора був вечір Геловін, радість усім чорним кота-а-аам!— зам'явкав протяжно.

Стільки тобі й треба до радости! — накинулася на нього білка. — То лиш на жарти діти передягаються в цей вечір за котів та чарівниць, та ще не раз при цьому і шкоди накоять. А тут справа поважна!

А ти бавишся і не в голові тобі, що там у домівці новаки вшановують таке велике свято! — додав собі крук.

Та яке там свя-а-а-аато?! – спитав кіт недбало, про тягаючись усім тілом.

Українське свято, бо вони українці і з України, розумієш? — заговорила одним духом білка.

То хай ідуть собі святкувати в свою Укра... — та навіть не вспів кіт договорити, як крук упав на нього прямо з другого поверху та вхопив кігтями китицю його шапочки. Кіт скочив убік, але шапочка осталася в крукових кігтях і він люто подер її своїм міцним дзьобом.

То такий ти гостинний? — приговорював, видираючи з шапочки все новий кусок паперу та пускаючи його з вітром.

І білка не оставалася позаду: — Коли ти, котюго, такий недобрий, то ми не любимо тебе! Правда, деревце?

Дерево зашуміло гіллям, немов підчас великого буревію. Кіт побачив це все, поклав вуха по собі та зам'явкав жалісливо: — Пробачте, я так не дума-ааав!

Коли не думав, то й не базікай! — відрубала йому білка. — Чуєш, там у домівці співають, а ми з тобою тут воловодимося! І всі на струнко поставали! — додала, заглядаючи в вікно. — Видно, і нам так треба стати!

Білка присіла на задні лапки, передні приклала до боків, та так виструнчилася, що крук і собі попробував це зробити на підвіконні. А кіт подумав, подумав, і собі випрямився в дугу та підійняв хвіст трубою. Звичайно, він, ледащо, краще стати не вмів!

А за вікном у домівці лунала пісня:

Гей, у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася...

Ще не скінчили діти співати, а крук хотів зараз все знати: — Білочко, а що це за червона калина, що про неї діти співали?

Це такий кущ, що цвіте біло, а осінню вдягає червоні ягоди, ніби намисто. В Україні росте він усюди і українські діти дуже люблять його. Так вони і співають: калина похилилася, то це Україна зажурилася. А підійметься калина, то Україна стане вільна та щаслива. Бо ці діти того й живуть тут, що ворог лютий прогнав їх з України, з їх рідної землі.

Та враз щось затанцювало, закрутилося в повітрі, і згори, ніби аж з-під хмар впав на вулицю золотий листочок. Впав з розгону, мабуть і потовкся трохи, бо застогнав важко.

Ти хто такий, листочку? — зіскочила до нього з дерева білка.

Ти, мабуть, здалека летів, бо зовсім втомився! — додав крук.

І плащик на тобі вітер геть пошарпа-а-ааав! — за воркотів співчутливо кіт.

А листочок підійнявся із землі, обтер рясний піт зі свого чола. — Так, я дуже здалека! — промовив. — Аж з-за океану.

Ов , навіть я не зумів би так далеко летіти! — закрякав крук.

Ходи до мене! — заходилася біля листочка білка. — В мене в дуплі затишенько, відпочинеш собі!

Або до мене, моя господиня дасть тобі молочка-а-аа!— став ласитися біля нього кіт.

Овва, а ти це молочко сам вип'єш! — крякнув крук.

Та листочок відповів: — Спасибіг вам за ласку та за гостинність! Але коли хочете мені справді помогти, скажіть, будь ласка, де тут живуть українські діти?

Ох, чудово ти потрапив! — аж сплеснув крилами крук, — вони саме тут за вікном у домівці, зібралися всі на Листопадове Свято!

Коли листочок це почув, аж схопився на радощах за серце: — Слава Богу! А не покінчили його ще?

Білка вискочила миттю знов на дерево, поглянула в вікно та гукнула вниз: — Куди там! Що лиш відспівали пісню про червону калину...

Та тут листочок випрямився на ввесь ріст: — Я саме й є листочок цієї червоної калини! — промовив святочно.

Чер-воної калини? — спитали в один голос білка, крук та кіт, бо не могли цього ніяк зрозуміти.

Так, я листок червоної калини, і я прилетів через море до українських дітей, щоб у день Першого Листопада пригадати їм їх землю та їх славне минуле...

Та білка не дала йому далі говорити: — Не треба й пригадувати! Вони тебе не забули!

І в пісні тебе величають! — додав крук.

Ой, будуть раді вони тобі! — зам'явкав кіт. — Біжи швиденько, ось двері тут не зовсім зачинені!

Дякую, дякую вам за добре слово! — розкланявся їм листочок та шугнув у двері домівки.

А в домівці вчинився в цю хвилину великий крик: — Сестричко, листочок прилетів!

Калиновий! Такий, як на образку!

Він певно з України!

Слава, слава листочкові!

Ой, я так хотів би бачити, що вони тепер там робля-ааать! — м'явкнув кіт на вулиці.

Ага, що роблять? — зацокотіла білка. — Побралися за руки кругом листочка, та чуєш? — співають!

І справді, навіть кіт з вулиці чув як вони співали:

Вітай, вітай, листочку,
Що тут між нас прилинув,
Листочку з України,
З червоної калини...

Та враз білка скочила з гілки на підвіконня до крука: — Круку, що тобі? Чого ти плачеш? — та стала обтирати своїм пушистим хвостиком його рясні сльози.

А кіт побачив, що непереливки, і таки якось видряпався вгору по ринві та собі став заходити біля крука: — Хіба ми чим обидили тебеее?

Ні, ні, — схлипнув крук. — Я тільки того плачу, що всюди літаю, все бачу, а нігде не бачив, щоб які діти так любили свою далеку Батьківщину, як ці там за вікном! Я плачу з радости, що є ще такі добрі діти на світі!

І справді, на такі сльози не могли знайти поради ні кіт, а навіть дерево, хоч воно розуміло всі мови всіх звірів.

СКВОР > Леся Храплива-Щур > Калиновий листочок






Світовий Конґрес Українців
145 Evans Avenue, #207, Toronto, Ontario, Canada M8Z 5X8
Тел: 416-323-3020 Факс: 416-323-3250 E-mail: congress@look.ca
Веб дизайн Інтелекс.
Всі права захищено © 2017