/   Українська

Казка про ведмедя

Леся Храплива Щур

Із збірки оповідань та казок для дітей – Вітер з України І

Казка про ведмедя

Жив та був собі Ведмідь у лісі. Такий був сильний та великий, що всі звірі його лякались. Аж ось зачув він, що стукають у лісі сокири і дзвенять пилки. Спершу не звертав на це уваги, а через кілька днів взяла його цікавість, що це таке могло б бути, і він пішов туди. І побачив, що вже ціла полянка прочищена, а кругом неї стоять шатра, посередині ж висока щогла.

Здивувався Ведмідь: хто це без його дозволу розтаборився в лісі? Отже вирішив спитати.

На стійці перед хвірткою табору стояла така маленька новачка, що Ведмідь, здавалось, міг би одним ударом лапи її роздавити. Хотів він пройти попри неї, мов нічого не сталося, коли нараз вона дала знак свистком і загородила хвіртку палицею. Прибігли відразу сестрички, а між ними і сестричка Командантка.

Чого ви хочете в нашому таборі, пане Ведмедю? А Ведмідь як зареве, аж листя з дерев посипалося! Думав: усі почнуть тікати, а тут ні одна з сестричок не ворухнулася з місця.

Як це так? Вам передо мною не страшно? — спитав здивований. — Чому ж ви не тікаєте?

Бо ми маємо обов’язок сторожити табір і нікуди не втечемо з нього! — відповіли сестрички. — А ви нам просто та чемно скажіть, чого ви тут хочете?

Ну, я... я... — почав Ведмідь, але вже не так певно,

я хотів побачити ваш табір.

А коли так, то просимо дуже! Ми гостям завжди дуже раді! Поведемо вас по табору і покажемо все. Отже ввійшов Ведмідь у табір, а сестрички йшли за ним. Підійшли вони під щоглу, а там побудоване маленьке місто

— з патичків, із глини, з кусочків кольорового скла. З хатками, церквами, садами...

А це що таке? — спитав Ведмідь.

Це наші новачки побудували свою столицю.

Овва! Таку маленьку!? — і Ведмідь наступив на модель лапою. Сестрички навіть не встигли оборонити. Побачили це новачки, збіглися всі до щогли і почали гірко плакати. Здивувався Ведмідь.

А чого це вони плачуть?

Бо ви знищили їх працю! Вони багато напрацювалися над цим моделем! — суворо відповіла сестричка Командантка.

Ну, а чого ж вони збудували таку слабеньку? — пробурмотів Ведмідь, ніби оправдувався, бо й справді йому стало дуже неприємно. — А що там висить у вас на тому стовбурі без гілляк?

О, це наш прапор на щоглі. Ми щоранку при молитві його піднімаємо, а щовечора здіймаємо зі щогли.

Овва, я його й зараз зумію здійняти! — і перше, ніж хтонебудь міг щось сказати, Ведмідь уже дряпався вгору по щоглі. Налякалися сестрички, що табір залишиться без прапора. Покликали всіх новачок і стали разом хитати щоглу: то в один бік, то в другий. Ведмідь уже майже долазив до прапора, коли щогла хитнулася так сильно, що він, мов галушка, повалився вниз і впав простісінько на одне шатро. Щастя, що в тому шатрі нікого не було під ту пору!

Встав Ведмідь, ледве кісточки позбирав і щодуху побіг, засоромлений, у ліс.

Зраділи всі в таборі, що немилого гостя позбулися. Коли ж другого ранку глянули — а Ведмідь знову стоїть перед хвірткою і просить малу Оленку, що стояла на стійці:

Будь ласка, впусти мене в табір! Прийшли знов усі сестрички і питають:— А чого це ви знову прийшли, пане Ведмедю?

Прийшов спитати, чи не треба помогти вам у чому в таборі?

Просимо, ми гостям раді! Ось треба нам те шатро направити, що ви вчора повалили.

Напружився Ведмідь, підпер шатро плечима і поставив. А кілки — то тільки махне легенько лапою, і кожний глибоко в землю зайде.

Дякуємо вам красно, пане Ведмедю. А тепер ходіть із нами на прогулянку!

Зайшли вони далеко. Що потічок, то Ведмідь новачок через нього переносив, що огорожа, то через неї пересаджував. Аж прийшли вони над глибокий яр. Приперся Ведмідь добре до дерева, що над самим яром стояло, повалив його, поклав впоперек від берега до берега — і новачки пройшли ним, наче кладкою.

Повернулися новачки в табір, сіли до обіду, і Ведмедеві дали великий казан смачної юшки з крупами. Ведмідь вихлептав його швидко аж до дна і кудись погнався. Приходить через хвилину — тягне цілий пень дикого меду новачкам на закуску.

Зраділи новачки, подякували, а Ведмідь встав та й каже:

Думав я, що найсильніший я в усьому лісі, що ніхто мені не рівня. А от у вас я навчився, що ні до чого сила, коли не на добро вона служить. Отже спасибіг вам за науку і дозвольте, коли ласка ваша, залишитись мені з вами в таборі!

Сестричка Командантка дозволила, і Ведмідь залишився. Дозволяв новачкам їздити на своїх плечах, тягав великі сухі гілляки з лісу в кухню, вночі стояв на стійці, а раз (так кажуть) навіть запалював святочну ватру!

СКВОР > Леся Храплива-Щур > Казка про ведмедя






Світовий Конґрес Українців
145 Evans Avenue, #207, Toronto, Ontario, Canada M8Z 5X8
Тел: 416-323-3020 Факс: 416-323-3250 E-mail: congress@look.ca
Веб дизайн Інтелекс.
Всі права захищено © 2017