/   Українська

Модель табору

Леся Храплива Щур

Із збірки оповідань та казок для дітей – Вітер з України І

Модель табору

Христя, гурткова, ще раз поглянула на модель табору і вдоволено всміхнулася. В домівці вже не було нікого, але їй все ще не хотілося йти додому. Так любо було глядіти на маленькі шатра, на щоглу з прапором, що його можна справді підносити та спускати, на входову браму, виплетену з тоненької лозини, на ляльку-пластунку, що стояла на стійці перед табором.

Це ж була гордість і спільна праця впродовж багатьох днів і ночей усього їх гуртка «Синички». Всі вісім, навіть та Ірка, що в неї ніякої роботи не допросишся, всі шукали по пластових підручниках, по світлинах та журналах якнайкращих взірців таборових споруд. Всі разом думали, що і з чого найкраще зробити. Кожна дістала якусь працю і кожна виконала її. Ніхто не знав слів «не можу» або «не маю часу».

А тут ще була піврічна оцінка в школі. «Синички» мусіли теж живі та цілі з цієї біди вилізти — такий уже в них звичай! Тож роботи було справді багато. Нераз мами гнівалися, що «великі панни-гімназистки» патичками бавляться, ночей не досипляють! Але мами не знали, як то в ті короткі та недоспані ночі снився «Синичкам» їх модель табору. А стрічаючи чужинних скавток, вони переможно усміхалися на згадку, що їх табір буде напевно найкращим експонатом на міжнародній скавтовій виставці в їх осередку, влаштованій з нагоди тижня Бі-Пі.

І ось табір був готовий. Стояв гарненький та чепурний на столі в домівці, і завтра вранці, ще перед піднесенням прапора, треба було якнайобережніше віднести його на виставку. Христя ще поправила рівець біля одного щатра, застромила тотем глибше в пісок біля другого, погасила світло, замкнула домівку на ключ і вийшла на коридор. Там якраз замовкали кроки та сміх інших «Синичок», що розбігалися домів, вдоволені своєю вдалою працею.

Христя ще призадумалася над тим, як то вона завтра вестиме ватру, коли нараз забігла їй дорогу Ірка («Розтріпана» або «Веретено»).

Йой, Христю, серденько, чи маєш ти ключ від домівки? Знаєш, я загубила десь торбинку. Діпі-карту, гроші, молитовник... Може, я залишила її в домівці? Бо я напевно мала її з собою, коли виходила з дому!

Христя дала їй ключ і ждала, щоб відібрати його і занести станичному домівкареві, бо так казала їй зробити подруга зв’язкова.

Ірка вбігла до домівки, розглянулась у півтемряві і справді побачила під столом щось чорне і мале, що з вигляду дуже нагадувало її нову лаковану торбинку. З окликом радости кинулася до своєї згуби, але нараз — о горе! — зачепила рукавом модель табору, що стояв на столі! Посипались на землю патички, мох, пісок, жалібно затріщала зламана щогла, розпадались одне за одним шатерця, мальовані полтавськими взорами... І вся праця гуртка «Синички» лежала через хвилину на землі, зруйнована, збезчещена, нікому вже не потрібна!

Ірка в першу хвилину скам’яніла. Їй стало жаль табору. Але відразу ж інша думка опанувала її: це зробила вона! І завтра будуть усі про це знати! Карний звіт, перестороги, а, може, ще і з гуртка викинуть! Ні, вона нізащо в світі не признається! Скаже, що нічого не знає — і вже!

З цією постановою замкнула домівку і вибігла на коридор, щоб передати ключ Христі.

Ну, найшла?

Так!

А добре замкнула домівку?

Добре!

Бо знаєш, щоб хто туди не дістався; там же табір ...

Ірку мов жаром обкинуло. Пробурмотіла щось ніби «Скоб»! і побігла у бічний коридор, щоб якнайшвидше втекти від людей, щоб часом хто не вичитав з її лиця, що це саме вона...

***

Сумні та безрадні стояли «Синички» другого ранку над зруйнованим моделем табору. Мала Соня навіть сльози мала в очах, а всім іншим теж небагато бракувало до плачу. Бо не тільки пропала їх гордість, не тільки українські пластунки не матимуть що дати на міжнародню виставку — було ясно, що шкоду зробив хтось із них. Бо «Білки» прибирали залю до виставки, новачки мали науку в школі пополудні, а хлопці будували ватру. В домівці були лише вони. Але хто?

Подруга зв’язкова питала:

Хто знищив табір?

Юначки допитливо поглядали одна на одну. Вони не вірили, щоб котрась із них зважилася була таке зробити, а одначе...

Подруги, хтось із вас мусів це зробити! Я вірю, що це не було зі злої волі, — переконувала зв’язкова. — Я могла б розпитати, хто останній бачив табір цілим, хто останній був у домівці, але я не хочу цього робити. «Синички» були завжди найкращий гурток, і це було б пониженням для вас! Я думаю, що досить звернутися до вашої пластової чести — і винна признається...

І тоді Христя нараз згадала, як Ірка ходила шукати своєї торбинки. Так, тільки Ірка, «Розтріпана» могла це зробити. Але чому вона мовчить? Христя з докором глянула на Ірку. Та стояла трохи осторонь і нібито з великим захопленням карткувала хроніку «Білок».

Напружена мовчанка тривала. А йшлося ж про честь «Синичок»! І тоді Христя почала дрижачим голосом:

Подруго зв’язкова!

Всі жахнулися: чи ж справді!?

А Христя вже кінчала спокійно:

Це я зробила. Я остання вийшла з домівки. Всі можуть це підтвердити...

Так, підтвердити могли всі, але всім важко було повірити, що це Христя! Зв’язкова передала справу до розгляду курінному судді, Галі, і курінна Рада рішила: усунути Христю з гурткової і дати їй пересторогу.

***

Минув тиждень Бі-Пі. Минула зима і весна, настав час літніх таборів. Важко було дістати дарові квитки, щоб поїхати в табір. Але одного дня Галя таки прибігла до Христі:

Знаєш, мені вдалося дістати квитки! Пакуй, чоловіче, наплечник і їдемо!

Але Христя відповіла спокійно:

Може, нехай Ірка краще їде. Я не поїду!

Що, «Розтріпана» має їхати замість тебе? Таж вона тепер, сама знаєш, ходить надута, як сова, і слова до неї промовити не можна!

Але коли скажеш, що для неї є квиток, то, може, якраз ?...

Та він на твоє прізвище!

То показуй його не їй, а просто кондукторові!

А хто ж буде укладати коломийки на ватрі? Слухай, чи ти справді гніваєшся ще на мене за той присуд?...

Ні, ні, я не гніваюся, це ж був твій обов’язок; але якщо Ірка не поїде, то коли ж вона перейде ту нещасну першу пробу? І Ірка поїхала з Галею в табір.

***

Після повороту з табору Ірка зайшла до зв’язкової. Зв’язкова здивовано підняла з-над вишивки очі і попросила Ірку сідати.

Подруго зв’язкова... — несміливо почала Ірка, — я маю щось сказати... про той табір... модель табору ...

Ти — про модель табору?

Так, це я його скинула була зі стола і боялася сказати ...

А тепер ти набралася відваги? Після того, як Христя невинно потерпіла?!

Подруго зв’язкова, Христя відступила мені свій даровий квиток до табору і заборонила казати мені про це... Я випадково побачила, що це її квиток, і тоді Галя розказала мені про все...

Що ж ти тепер думаєш робити?

Завтра я повинна скласти пластову присягу і хочу бути доброю пластункою — такою, як Христя!

Для тих зто хоче знати більше:

1) Гімназія — середня школа.

2) Бі-Пі — англійський генерал Роберт Вейден-Пауел, основник всесвітньої організації молоді — Скавтинґу. Наш Пласт у дечому подібний до Скавтинґу, а тому в переселенчих таборах у Німеччині він брав участь у міжнародніх скавтових святкуваннях. Тиждень Бі-Пі припадає на лютий, бо в цьому місяці він народився.

3) Тотем — таємний знак первісних народів. Пластові гуртки мають теж свої тотеми. Це звичайно палиця, прикрашена різьбою.

4) Діпі-карта — виказка переселенців. Її мав кожний українець-утікач у Німеччині після другої світової війни.

5) Станицю творять усі пластуни в тому чи іншому осередку.

6) Пересторога – кари на пластунку, що провинилася.

7) «СКОБ» — назва гірського орла. Рівночасно — пластовий привіт, складений з перших буков слів: сильно, красно, обережно, бистро.

8) Дарові квитки видавала міжнародна організація для допомоги втікачам. Купити квитки за свої гроші було в ті часи майже не можливо.

СКВОР > Леся Храплива-Щур > Модель табору






Світовий Конґрес Українців
145 Evans Avenue, #207, Toronto, Ontario, Canada M8Z 5X8
Тел: 416-323-3020 Факс: 416-323-3250 E-mail: congress@look.ca
Веб дизайн Інтелекс.
Всі права захищено © 2017