/   Українська

Хроніка

Леся Храплива Щур

Із збірки оповідань та казок для дітей – Вітер з України І

Хроніка

Що ж іще гірше могло статися гурткові “Орли”? Була вже за п'ять хвилин дванадцята, а Ромко з хронікою як не було, так і не було!

“Рисі” з великим шумом уже розклали на столі свій модель Запорозької Січі. «Олені» обступили тісно свій “табір на Соколі” (із справжніх патичків та з Лімницею із товченого скла) — так ніби хто збирався вхопити весь 70-фунтовий модель і забрати його «Оленям»!

Що гірше — гостей сходилося щораз більше, вже появлялися одна за одною ”Чайки” і трохи ніби засоромлено “скиглили” при дверях домівки. До речі, “скиглили” — це помисл “Оленів”, бо вони заздрос-тять “Орлам” “Чайок”! А хто ж тому винен, що “Орли” вже всі розвідчики? І що в тому дивного, що власне їх запросили були “Чайки” на курінну Андріївську вечірку? Нехай би “Олені” менше дивилися на телевізор, а зате зробили хоч одну-дві гурткові прогулянки (як це роблять “Орли”!). Тоді не мусіли б ходити по світі Божому учасниками чи навіть прихильниками, а в цім разі і “Чайки” їх шанували б!

Та в цю хвилину це не мало значення! Бо ось станичний уже щось рішуче сказав другові зв'язковому, і було ясно, що юнацьку виставку зараз відкриють і на ній не буде хроніки “Орлів” — оправленої у справжню шкіру з гуцульськими взорами, вибиваними бляшками — не говорячи вже про зміст! Хто ж має у своїй хроніці такий повний комплект усіх пластових світлин за чотири останні роки? Або хто має такого “залізного” хронікаря, як Місько (теж уже чотири роки!), що так точно та поетично описує долю та недолю “Орлів”? Або хто має такого Славка, що, рисуючи “з посвятою” орнаменти до хроніки, трохи не провалився при іспиті з географії?

Отже, все ішло б, як по марґарині, якби не той па-талах Ромко, що не знати навіщо взяв хроніку вчора до себе до хати! Казав, що має вклеїти туди ще якесь засушене хабаззя (в цю хвилину годі було інакше назвати його збірку листків!), і сьогодні немає ні його, ні хроніки! Могила чиста!

Вказівка годинника (очевидно, спровокована якимсь “підривним елементом”!) невмолимо посувалася в напрямі дванадцятої. Станичний уже вітав при дверях представника Краєвої Старшини, всі стояли наструнко. Виставка розпочалася без хроніки “Орлів”. Випханий орел — їх знак на курінній стіні — сумно опустив надгризені молями крила...

***
Коли скінчилася офіційна частина, а “Орли” опинилися на вулиці під домівкою, вибух цілий Везувій обурення:

Паталах!

Оферма!

Дати нагану!

Викинути з гуртка!

Не має почуття громадської відповідальности!

Шкода, що так багато говорить на сходинах!

“Орли” поганьблені навіки!

Це вам справжнє Берестечко!

Це гірше Полтави для нас!

Ну, а що ж тепер робити?

Зараз зателефонувати до нього!

Який ти розумний, Стефку! Якби він мав телефон, ми зробили б це раніше!

То піти до хати до нього!

Перепросити за те, що не прийшов?!

Та ні, я не те...

Але Івася відразу закричали, бо така вже його доля...

***
Ціла субота була кавсна з гіркавим посмаком. Нічого нікому не вдавалося. Коли взявся такий Стефко за скрипку (за тиждень же попис!), то вона витягала тільки жалісливі варіяції на тему: хро-о-о-ні-і-і-ка-а-а!, аж мамі розболілася голова — і невдалі вправи скінчилися. А Левко рішуче ствердив у задачі для курсів українознавства, що Леся Українка написала “Боа констріктор”...

***
Ідучи в неділю до церкви, кожний «Орел» продумував, як би то Ромкові “нам'яти вуха” — “щонайменше в духовому аспекті”, як казав Олько (псевдо: “Сковорода”). Зрештою, хто його знає! Якби Ромко був появився під церквою, може, його вуха і справді були б потерпіли “для загального добра”.

Але Ромка в церкві не було! “Орли” збентежилися. Тільки дехто зважився докинути, що він певно “злякався громадської справедливости”. Але ці голоси скоро затихли, і осталася пригноблена мовчанка... Ще якби був друг впорядник, а то він здавав якраз дипло-мовий іспит і передав на цей час усю владу в гуртку Левкові, гуртковому. Але в цьому випадку Левко власне теж не знав, що робити, і йому було на душі так «неясно», як і всім “Орлам”.

І, мабуть, тому, що всім було так «неясно», відважився знов обізватися з-за своїх окулярів Івась: — А як би ми таки пішли до Ромка до хати?

Цим разом Івасева пропозиція була сприйнята цілком інакше. Всі відітхнули з полегшею. Згадали, що Івась, як-не-як, а таки заступник гурткового — тож не сором і його послухатись. Відразу послали Олька-писаря додому по адресу Ромка. Олько — “Сковорода” побіг з такою швидкістю, неначе справді цілий світ ловив його!

***
Українське спортове товариство “Січ” саме давало треті ворота німецькому “Айнтрахтові” (а “Орли” ждали на цю гру, ой, ждали!), коли весь гурток проходив пребрудними вуличками найпоганішої дільниці міста.

Слухай, то Ромко тут мешкає?

А ти не знав?

А ти знав?

Та ніби ні... Ромко прийшов до нас недавно...

А яке “товариство” тут!

Кожний ніби ножа держить під полою!

Я сюди так відважно не ходив би ввечорі!

Я навіть вдень — ні!

Маєш чим хвалитися!

Ти думаєш, що я такий страшко? А хто рятував уночі наші харчі на мандрівному таборі?!

— Овва! Ракунів від них відганяв — великий герой!

Герой чи ні, але це, мабуть, тут!

Треба б скочити в плянетарій та позичити телескоп! Де ж ти бачиш взагалі якесь число на цих дверях?

***
Але після точного обслідування показалося, що число таки було, хоч дуже”замурзане”. Здисциплінованим “вужем” посувалися “Орли” темними і вузькими сходами вгору. Сходи були не легші до здобуття, ніж підхід на гору Ґотік.

Там було хоч ясно, а тут можна цілком розбитись — і навіть не запримітиш!

Ти вважай, а то гурток залишиться без гурткового! Та нараз гуртковий спинився, а за ним і весь “орлиний вуж”.

Ну, добре, а що ми йому скажемо?

Як то — що?

Ну, та про те, що вчора він не прийшов!

Та... зовсім просто...

Ну, але як саме?

Бог не без милости, пластун не без долі: щось прийде нам на гадку в останню хвилину!

Та взагалі — пощо ми всі сюди лізли?

Хай лиш один іде до хати; ми пождемо.

Гуртковий?

Ні, Івась! Це він усе затіяв!

***
Коли Івась через кілька хвилин повернувся, то з грудей усього гуртка вирвалоь одностайне: — Ну?! — Ґранда! Ромко вибрався разом із хронікою вчора в одинадцятій ранком і ще досі не повернувся!

Що-о-о?!

Хто тобі казав?

Його мама. Вона пішла після полудня на працю, повернулася вночі — і не застала його...

І не шукала?

Де там! Сидить старенька і плаче! Зовсім безпорадна!

Ну, знаєте!

Гарна історія!

Та не говоріть багато; нам треба щось робити!

І чорні сходи залунали тупотом багатьох міцних ніг, що майже збігали вниз. “Орли” відчули в собі орлиний по лет !

Задзвонив телефон на поліційній станиці.

Стефко помчався таксівкою по свою маму, щоб прийшла до Ромкової.

“Орли” входили у браму міської лічниці.

Левко дипломатично розмовляв з накрохмаленою сестрою.

Олько”вимантив” у батька поважну позичку, а за своєчасну віддачу “Орли” ручили своїми теперішніми та майбутніми пластовими ощадностями та заробітками.

Місько “стягнув” до лікарні, просто з гостини за містом свого вуйка лікаря.

***
А в неділю ввечорі, ще до закриття виставки, випханий орел у домівці переможно підніс крила: на столику красувалася хроніка гуртка “Орлів”. Тільки задня окладника була сильно наддерта і старанно поклеєна.

А на останній сторінці було написано:

Юнак-розвідник Ромко Павленко ніс цю хроніку на виставку. На нього напав невідомий розбійник і почав його бити. Хроніка випала Ромкові з рук. Ромко не втікав, а почав підіймати хроніку, бо це власність гуртка. Тоді напали на нього ще два з ножами і, поки прийшла поліція, покалічили його. Ромко тепер у лікарні після операції і сказав нам усе, як було.

“Чайки” збираються його відвідати з квітами.

Життя Ромка врятоване. Хроніка і честь гуртка “Орли” — також!!!

СКОБ!

Михайло Васьків, хронікар гуртка «Орли»

Для тих зто хоче знати більше:

  • 1) Хроніка — книга, в яку пластовий гурток вписує всі події з свого життя.

  • 2) Сокіл — гора в Карпатах, над рікою Лімницею, де колись пластуни побудували собі табір.

  • 3) Пластові юнацькі ступені є такі: прихильник, учасник, розвідник, скоб. Щоб перейти до вищого ступеня, треба скласти призначену пробу.

  • 4) Андріївська вечірка — це давній український звичай. Молодь сходиться в навечер'я св. Андрія (13 грудня) і на виливаному воску ворожить про своє майбутнє.

  • 5) Зв'язковий — впорядник, що веде юнацький курінь, який складається з кількох гуртків.

  • 6) Жартівливий вислів. Значить: легко, в порядку.

  • 7) Теж жартівливий вислів і значить він: клопіт, нещастя.

  • 8) Паталах, оферма — нездара.

  • 9) Під Берестечком поляки побили козаків, на чолі яких був гетьман Хмельницький.

  • 10) Під Полтавою московський цар Петро І побив гетьмана Мазепу. Тут згадку про Полтаву треба розуміти, як вираз: “сталося лихо”.

  • 11) Варіяції – Повторення тієї самої мелодії з малими змінами.

  • 12) Повість “Боа констріктор” (“Вуж-давун”) написав Іван Франко.

  • 13) Григорій Сковорода — найвизначніший український філософ-мудрець.

  • 14) Оповідання під наголовком “Для загального добра” написав Михайло Коцюбинський.

  • 15) Сковорода казав написати на своїй могилі: “Світ ловив мене, та не спіймав”.

  • 16) Айнтрахт — єдність.

  • 17) Ракуни — малі, нешкідливі звірятка-гризуни.

  • 18) Телескоп — прилад, складений з більшильних сочок; ним можна оглядати зорі.

  • 19) Ґотік — найвищий верх у пасмі гір Адірондакс, у Північній Америці. Туди часто ходять пластуни на прогулянки.

  • 20) Ґранда — немила пригода.

СКВОР > Леся Храплива-Щур > Хроніка






Світовий Конґрес Українців
145 Evans Avenue, #207, Toronto, Ontario, Canada M8Z 5X8
Тел: 416-323-3020 Факс: 416-323-3250 E-mail: congress@look.ca
Веб дизайн Інтелекс.
Всі права захищено © 2017